ГРОЗИНСЬКИЙ ЗДО

                                                                       СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ПАТРОНАТ

Термін «патронат» буквально означає «захист», «опіку», «допомогу».

У контексті дошкільного виховання під соціально-педагогічним патронатом сім’ї мають на увазі систему заходів на допомогу в адаптації сім’ї до суспільних вимог. Його здійснення передбачене статтею 11 Закону України «Про дошкільну освіту».

Соціально-педагогічний патронат спрямований на роботу з дошкільниками, не охопленими дошкільною освітою. Така форма роботи дає можливість залучити до безкоштовної освіти більшу кількість дошкільників, інтегрувати в колектив дітей, в яких не сформовані соціальні компетенції. Часто це діти, які:

- мають психофізичні порушення, що перешкоджають адаптації та комунікації з однолітками;

- потрапили в складні життєві обставини (алкогольна залежність батьків, дитяча бездоглядність та інше).

Також соціально-педагогічний патронат провадять із категорією дітей, що не можуть відвідувати дошкільний заклад в зв’язку з віддаленістю домівки від закладу та фізичною неспроможністю батьків водити чи підвозити дитину

 

Основні завдання та принципи соціально-педагогічного патронату

Основні завдання

- Організація цілеспрямованої фахової допомоги сім’ї у розв’язанні її психолого-педагогічних та соціальних проблем.

- Формування соціально-педагогічної компетенції сім’ї шляхом набуття їїчленами соціально-педагогічних знань і навичок, достатніх для реалізації завдань повсякденного життя.

- Забезпечення всебічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно доїї задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб, формування в неї моральних норм істворення умов для її соціалізації.

- Надання допомоги сім’ї у створенні умов для забезпечення різнобічного розвитку дитини, забезпечення змістовного дозвілля дітей у соціальному середовищі.

- Включення батьків і дітей у процес соціалізації, спрямований на досягнення успіхів у конкретних життєвих ситуаціях, вміння орієнтуватися у суспільних відносинах, здатність приймати, розуміти і поважати інших.

- Надання комплексної психолого-педагогічної, корекційно-розвивальної допомоги дітям дошкільного віку, які потребують корекції фізичного та(або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації.

- Допомога у створенні доцільних психолого-педагогічних умов виховання дитини відповідно до її віку, індивідуальних особливостей та потреб своєчасного і всебічного розвитку тощо.

Основні принципи

- Гуманізм, що вимагає ставлення до дитини як до цінності, визнання її права на вільний розвиток та реалізацію своїх природних здібностей.

- Особистісно орієнтований підхід у роботі з дітьми та сім’ями, врахування типу сім’ї, сімейного середовища та його виховного потенціалу.

- Активність, що передбачає розвиток у дітей самостійності, творчого ставлення до різних видів діяльності, формування у них критичності, самокритичності, здатності приймати рішення й відповідати за їх наслідки.

- Природовідповідність, що ставить перед педагогом завдання створити сприятливі умови для природного та поступового розвитку особистості дитини.

- Наступність і неперервність, що передбачають використання поперед­нього досвіду дитини на всіх етапах її розвитку, збалансованість із наступним етапом, поступове ускладнення та урізноманітнення змісту і напрямів освітнього процесу/

Реалізація освітніх послуг під час патронату

Після визначення дітей, які потребують патронату, добирають місце та форми його здійснення.

Зазвичай соціально-педагогічний патронат провадять:

- у домашніх умовах

- на базі дошкільного навчального закладу.

Також імовірна робота, що має консультативний характер та форму залучення дітей і батьків до масових заходів у соціальних, психологічних центрах, сільських клубах, сільрадах, позашкільних закладах тощо.

Особливості патронату вдома (за місцем проживання):

· формується умовна «група» за принципом територіальної близькості до дошкільного закладу;

· патронат дітей відбувається за відвідування дітей удома;

· група складається з дітей різного віку кількістю до 15 осіб;

· найбільшого значення набуває консультативна робота, надання батькам методичних рекомендацій:

- під час консультацій педагог має ознайомити батьків з наступними питаннями:

– організація продуктивної творчої діяльності дитини вдома;

– організація оптимального рухового режиму для дитини;

– створення розвивального середовища в дитячій кімнаті.

Особливості патронату на базі ЗДО

Існує дві можливості залучити дитину до освітнього процесу на базі закладу:

· включити її в групу короткотривалого перебування;

· частково інтегрувати в звичайну групу.

Основні завдання

• Організація цілеспрямованої фахової допомоги сім’ї у розв’язанні її психолого-педагогічних та соціальних проблем.

• Формування соціально-педагогічної компетенції сім’ї шляхом набуття її членами соціально-педагогічних знань і навичок, достатніх для реалізації завдань повсякденного життя.

• Забезпечення всебічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб, формування в неї моральних норм і створення умов для її соціалізації.

• Надання допомоги сім’ї у створенні умов для забезпечення різнобічного розвитку дитини, забезпечення змістовного дозвілля дітей у соціальному середовищі.

• Включення батьків і дітей у процес соціалізації, спрямований на досягнення успіхів у конкретних життєвих ситуаціях, вміння орієнтуватися у суспільних відносинах, здатність приймати, розуміти і поважати інших.

• Надання комплексної психолого-педагогічної, корекційно-розвивальної допомоги дітям дошкільного віку, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації.

• Допомога у створенні доцільних психолого-педагогічних умов виховання дитини відповідно до її віку, індивідуальних особливостей та потреб своєчасного і всебічного розвитку тощо.

Основні принципи

• Гуманізм, що вимагає ставлення до дитини як до цінності, визнання її права на вільний розвиток та реалізацію своїх природних здібностей.

• Особистісно орієнтований підхід у роботі з дітьми та сім’ями, врахування типу сім’ї, сімейного середовища та його виховного потенціалу.

• Активність, що передбачає розвиток у дітей самостійності, творчого ставлення до різних видів діяльності, формування у них критичності, самокритичності, здатності приймати рішення й відповідати за їх наслідки.

• Природовідповідність, що ставить перед педагогом завдання створити сприятливі умови для природного та поступового розвитку особистості дитини.

• Наступність і неперервність, що передбачають використання поперед­нього досвіду дитини на всіх етапах її розвитку, збалансованість із наступним етапом, поступове ускладнення та урізноманітнення змісту і напрямів освітнього процесу.

 

                                                Розвивальна робота з емоційної та пізнавальної сфери з дітьми соціального патронату

Консультація для батьків: "Що цікавого пізнають діти в дошкільному закладі?"

       Прихід у дитячий садок - перший серйозний етап соціального життя дитини. Досі вона спілкувалась тільки з членами родини, приятелями - сусідами або з тими, кого дорослі запрошували у дім. І от - багато незнайомих облич, нова обстановка... У дитячих садках працюють досвідчені, кваліфіковані вихователі, які зуміють ввести ваше маля в колектив, адаптувати його до нових умов. У принципі, якщо мати в силу обставин змушена буде залишити дитину на цілий день - великої біди не станеться. Проте краще, звичайно, поступове звикання. Поки дитина приглядається до нових товаришів, цікавиться новими іграшками, побудьте неподалік. Коли через півгодини або годину після приходу переконаєтеся, що дитина почувається спокійно, лагідно скажіть їй, що вам треба йти, що невдовзі ви прийдете по неї й заберете додому. Якщо навіть маля трохи поплаче без вас, вихователь зуміє утішити й забавити дитину. Спершу залиште її в садку на кілька годин, потім - на півдня. Невдовзі все ввійде в належний ритм. Різноманітні іграшки, можливість гратись з іншими дітьми швидко зацікавлюють малят, і вони звикають до садка. Найголовніше, щоб перші враження були позитивними. А для цього дамо батькам кілька практичних порад.

   Розповідайте дитині якомога більше доброго про садок і активно привчайте її до самостійності. В колективі добре закріплюються навички самообслуговування, але закласти їх належить у сім'ї,  як і навички гігієни.
  Батьків часто турбує, як одягати дитину для дитсадка. Насамперед так, щоб їй було зручно. Одяг має бути міцним, не ускладнювати рухів дитини (під час бігу, стрибків, лазіння тощо) і таким, щоб малюк сам міг вільно роздягатись і одягатися. Привчіть дитину правильно застібати пальтечко, вміло поводитися зі "змійкою", одягати шапку, знімати і взувати черевики (хай взуття буде досить просте, аби дитині не доводилося вибиватися із сил, стягуючи його з ніг). Безумовно, матері простіше самій одягти і роздягти дитину, але варто бути терплячим - нехай учиться самостійності, дорослішає. Перетворіть цю "процедуру" на цікаву гру.

   Дитина ще вдома повинна привчатись втішати або акуратно складати свій одяг, давати раду іграшкам, правильно поводитися з олівцем, клеєм, іншими предметами. Щоб полегшити перебіг адаптації, заздалегідь учіть малого науки спілкування з іншими: поясніть, що таке дружба, чому треба йти на поступки, рахуватися з чиїмись інтересами. У великих сім'ях взаємини між братами і сестрами допомагають малюку домовитись з іншими родинами щодо організації спільних ігор дітей. Добре також ходити гуртом на прогулянки, екскурсії. Все це не лише збагатити дітей новими знаннями та уявленнями, а й зробити їх комунікабельними.

   Батьки і вихователі - перші впроваджувачі рідної української мови в душу і розум дитини. Якщо дорослі спілкуються з дітьми чистою, барвистою мовою, вона обов'язково перейме їхній стиль. Але так само переймає вона й суржик, грубі висловлювання, жаргонізми. Пильнуйте себе!

    Проте самого наслідування дорослих і запам'ятовування замало для оволодіння вмінням говорити правильно і красиво. Потрібна цілеспрямована робота над розвитком усного мовлення. Це важливо й у тому ракурсі, що в саду дитині часто доводиться розповідати про поїздки, мандрівки, які вона здійснила з батьками, про те, що вона бачила, чула і робила. І такого мистецтва розповіді теж треба навчити ще до вступу у дошкільний заклад. Нехай дитина розповідає татку з мамою про те, що бачила у дворі, парку, зоопарку, музеї тощо. Привчившись правильно висловлювати свої думки і вільно оповідати про цікаві для неї події, маля в подальшому убезпечиться від комплексу "мовчальника".

   Диференціювання дітей на таких, для кого природним є російське, українське чи мішане мовлення - основний методичний підхід до оволодіння спорідненою мовою. Якщо маля виховується в російськомовній сім'ї, у нього довше формується механізм іншої мови. Тут зразкова українська мова у дорослих особливо важлива. Утім, удосконалення рідної мови потребують і діти з українськомовних сімей. На них спирається вихователь, використовуючи в різних ситуаціях їхні природні можливості й залучаючи до спілкування з однолітками рідною мовою.

   Ще один важливий аспект: батькам належить знати стадії росту і розвитку дошкільників, а також їх індивідуальні особливості. Ріст і розвиток дитини - складний процес, одним з компонентів якого є формування рухів. Кожен віковий період - це активне оволодіння дитиною певними руховими діями. На час приходу в дитсадок малюк, як правило, навчається бігати, стрибати, вилазити на висоту, підлізати під предметами тощо. Втім, здатності дітей на третьому році життя це однакові. По-перше, через те, що ставлення до фізкультури в різних сім'ях вельми відмінне. Одні батьки дають дитині рухову волю - тоді вона природно реалізує свої можливості, інші стримують рухову ініціативу, через що маля, бува суттєво відстає від однолітків у дитячому садку. Втім, ніколи не пізно надолужувати своє дитя в "спортивні невдахи". Регулярні фізкультурні заняття в дитсадку підтягнуть хлопчика чи дівчинку до належного вікового розвитку рухів. А такі самі регулярні заняття вдома допоможуть дошкільняті полюбити фізкультуру всерйоз і надовго.

         Консультація для батьків: «Соціальний та емоційний розвиток особистості в сім'ї»

       Сім'я, як відомо, є ланкою цілісного суспільного організму, в якій відображаються зміни у соціальному житті. При цьому вона - безпосереднє оточення дитини, первинна суспільна група, в якій проводиться її соціалізація, формується ставлення до навколишньої дійсності, інших людей, до самої себе. У ній задовольняються майже всі потреби дитини, виробляються форми поведінки, закладаються основи особистості.

Морально-етичні цінності сім'ї, її спосіб життя опосередковують всі виховні заходи, що йдуть від школи та інших дитячих установ і організацій. Тому на сучасному етапі розвитку нашого суспільства оптимізації виховних функцій сім'ї приділяється особлива увага.

Особливу роль у формуванні особистості дитини в сім'ї відіграють умови й фактори розвитку її моральної сфери. Цьому сприяє морально-психологічна єдність всіх членів сім'ї, їх взаєморозуміння, теплота стосунків, любов (подружня, батьківська, синівська, дочірня); емоційна задоволеність, довір'я, чуйність і взаємна турбота.

Ці та інші позитивні морально-психологічні якості становлять специфіку сім'ї, зумовлюють її виховний потенціал. Завдяки їм створюється сприятлива психологічна основа для задоволення важливої з погляду морального здоров'я дитини потреби - емоційного контакту з навколишніми. На цій основі формуються і розвиваються важливі соціальні риси особистості дитини: колективізм, доброзичливість, здатність до співчуття іншим людям, уміння розуміти її, спільно працювати, бути корисною для них.

Особливої уваги набуває моральний осередок людини. При його вивченні здебільшого звертається увага на інтелектуальну сторону: ступінь засвоєння певних уявлень, понять, норм. На наш погляд, до поняття "моральне ставлення людини до навколишнього світу та суспільства" входять не лише знання моральних взірців, норм, правил. У реальній поведінці людей (не тільки дітей, а й дорослих) ми нерідко переконуємося: мало знати правила поведінки, це ще не гарантує правильності вчинків. Дитина засвоїла, що говорити неправду погано, однак досить легко і часто обманює дорослих. За нашим переконанням, це відбувається тому, що моральні знання не підкріпленні відповідними переживаннями.

В основі будь-якої моральної якості особливості лежить інтелектуально-емоційний зв'язок, єдність і переживання. Якщо моральне знання в певній ситуації поєднується з відповідними формами переживання, то на цій основі виникає моральне почуття,функцією якого є безпосереднє спонукання до дії.

Серед моральних рис особистості дитини, які забезпечують нормальне спілкування зі старшими та однолітками, вирізняється здатність емоційно відгукуватися на переживання інших людей не тільки співчуттям, а й співпереживанням і, зрештою, реальною співдією.

Для формування у школярів таких якостей сім'я - найсприятливіше середовище, тому що, по-перше, спілкуючись з рідними людьми, для дитини створюється безліч ситуацій, в яких вона набуває досвіду емоційної взаємодії; по-друге, у сім'ї між батьками й дітьми існує певний емоційний взаємозв'язок, зумовлений саме родинним походженням та спілкуванням з перших днів життя дитини.

У кожній сім'ї складається свій, неповторний стиль взаємин, певний тип емоційних зв'язків між батьками й дітьми. Та при всьому розмаїтті родинних стосунків вони можуть бути як конструктивними, так і деструктивними у виховному процесі.

Характер спілкування та взаємодії у сім'ї, розподіл ролей і функцій між членами родини, особливості їхніх емоційних взаємин визначають типи сімей. У шкільній практиці загальноприйнято розподіляти їх на благополучні та неблагополучні.

Нас цікавить аналіз взаємин, що існують у так званих благополучних сім'ях, хоч іноді в це поняття неправомірно вкладається зовсім інший зміст: соціальний стан батьків, а не рівень батьківського ставлення до дитини, яке відображує позитивність родинних взаємин.

Ось ситуація: мати учня - хімік, батько - працівник міліції, також має вищу освіту, а хлопчик ходить до школи немитим, у брудному одязі, невипрасуваній сорочці. Він не встигає в навчанні і за це високоосвічений батько накладає на нього суворі стягнення: за кожну незадовільну оцінку - фізичне покарання. Чи ж треба доводити, що такий "метод виховання'' призвів до негативного наслідку - поганої успішності і досить частих проявів агресії, а у відносинах з ровесниками - застосування батьківського способу впливу.

Такий тип відносин між батьками й дітьми кваліфікується у психолого-педадогічній літературі як "заперечне виховання" або "неприйняття" дитини (А.М.Захаров, А.Я.Варга). До виховання за типом "неприйняття" належать насамперед так звані авторитетне й жорстке, що ігнорує індивідуальні особливості дитини, а також "гіперопіка" - зневажання потреб, інтересів і запитів дитини, її психологічного стану й переживань.

Психологічні дослідження доводять: між батьками, іншими членами родини та дітьми існує двосторонній емоційний зв'язок. Діти загалом швидко і легко відгукуються на емоції, аналогічні їхнім, причому на почуття близьких їм людей відповідають адекватними емоціями.

Що ж таке емоційний контакт і який його вплив на розвиток дитини? При визначенні цього поняття маємо на увазі насамперед певну позитивну спрямованість почуттів у взаєминах між людьми, внаслідок якої кожний відчуває себе предметом зацікавленості, симпатії та доброзичливості інших, а також співпереживання, тобто емоційної "співзвучності” з ними. Такий контакт з батьками забезпечує задоволення дитячих емоційних потреб, необхідних для правильного психосоціального розвитку особиcтості, тому вважається важливим психологічним механізмом соціалізації дитини в сім'ї. Завдяки йому успішно формуються людські почуття та соціальні особистісні якості - чуйність, уважність до людей, бажання допомагати їм та ін., а також комунікативні вміння й навички.

Позитивний емоційний контакт в сім'ї породжує і підтримує у дитини почуття впевненості й захищеності, створює психологічний комфорт, необхідний для її повноцінного розвитку.

У вихованні дітей раннього і дошкільного віку емоційний вплив дорослих виявляється особливо чітко. Дослідження психологів показують: при недостатності материнського догляду розвиток дитини майже завжди гальмується - фізично, психологічно й соціально. Деякі вчені вважають, що після трьох місяців розлуки з матір'ю наступають якісні зміни, які не можна згодом повністю виправити (К.Ізард).

Не втрачає свого значення емоційний вплив дорослих на дітей і в подальшому.      Можна вважати доведеним, що з віком його значення ускладнюється і поглиблюється в міру збагачення духовного життя дитини, розширення її зв'язків з навколишніми.

В ряді досліджень показано, як надмірне емоційне зосередження на дитині, супроводжуване всеохоплюючою опікою та вседозволеністю, прискорює формування егоїстичних рис особистості, неадекватно завищеної самооцінки, схильності до конфліктування, що утруднює процес адаптації учня до класного колективу та зовнішнього середовища.

До негативних наслідків призводить також дефіцит батьківської любові, щирості, теплоти, довір'я, слабкість емоційного контакту з дітьми, що затримуює формування у дітей комунікативних умінь і навичок та морально-емоційних рис особистості.

В основі емоційного контакту, на думку багатьох психологів, лежить задоволення потреби дитини у спілкуванні, а саме - в любові, прихильності, теплоті почуттів, ніжності, лагідності, доброзичливості та безпеці. Вона має у різні вікові періодиспецифічні форми вияву. Від потреби маленької дитини в безпосередньому контакту з близькими людьми - до потреби співробітництва, доброзичливої уваги, шанобливого ставлення дорослого, взаєморозуміння та співпереживання (М.І.Лісіна), Якщо ж ці вимоги не задовільняються, діти багато втрачають у своєму розвиткові - якфізичному, так і психологічному.

Природною основою спілкування батьків і дітей в сім'ї виступає батьківська любов, яка завжди неповторна Та все ж її можна розділити на надмірну, більш-менш розумну та недостатню або її відсутність.

Надмірна любов або холодність у відносинах з дітьми, на перший погляд, -протилежні типи ставлень, проте в життєвій практиці призводять до одного результату: розриву емоційного контакту між батьками і дітьми. Холодність же дорослих породжує відчуженість: дитина не має перед собою прикладу лагідного, ніжного ставлення; у неї не розвивається здатність до співчуття та емоційного відгуку, виникають відчуття незахищеності й непотрібності. За надмірного опікування до школяра ставляться як до маленького: з одного боку, все роблять за нього, з другого - багато дозволяють. У дитинирозвиваються егоїзм та інфантилізм, внаслідок чого морально-емоційна сфера учня-початківця не розвивається.

І в перший, і в другій ситуації у батьківському ставленні немає психологічної спрямованості на дитину, яка росте, розвивається і формується як особистість; відсутнє розуміння її реальних потреб, інтересів, переживань. Відчуженність і надмірність породжують батьківській егоїзм у різних його формах. Неспроможні відчувати переживання своїх дітей, проникнути в їх внутрішній світ, зблизитися з ними, батьки поступово перетворюються в емоційно холодних людей, захоплених своєю "Виховною діяльністю".

У згаданих нами відносинах варто виділити такі основні типи взаємодії в сім'ї.

1.  Батьки владно керують дитиною або роблять усе за неї. Це викликано тим, що дитина опікається і вважається ще маленькою, а також тим, що батьки не хочуть витрачати сили і час на навчання: їм легше зробити самим. Наприклад, бабуся, котра займається вихованням онуки (батьки не мають часу для цього) вважає, що дівчинка без неї ні нащо не здатна Онука займається малюванням у художній студії, воно дається їй непогано, але старенька певна: без її нагляду дівчинка не зробить нічого путнього. При цьому всю хатню роботу виконує бабуся: "Дитині ніколи, вона така перевантажена". В результаті дівчинка росте егоїстичною, неслухняною, бабуся для неї вже перестала бути авторитетом.

Такий "спосіб виховання" посилює формування пасивності школяра, безініціативності; зникає впевненість в успіху навіть улюбленого заняття, народжує неприязнь до дорослого, який не дає змоги задовільнити власну потребу в пізнанні нового, у творчій праці. Зрозуміло, що за таких умов емоційний контакт між дорослим і дитиною стає неможливим.

2.  Батьки здебільшого дають дитині завдання, перевіряють виконане, в разі
відмови застосовують "санкції". Такий тип взаємодії приводить до того, що учень рано
навчається самостійності. Проте страх, який виникає у передчутті покарання, паралізує

його внутрішні можливості. А там, де є страх, немає ні взаєморозуміння, ні прихильності, ні любові.

3. Ділове співробітництво батьків та дітей з елементами дружньої допомоги, емоційним співпереживанням і ставленням до найменших членів сім'ї як до рівноправного учасника заагльної справи. Якщо дитина починає усвідомлювати, що від її вкладу в загальну справу залежить успіх, це активізує її діяльність, збуджує багатство емоцій: відчуття свого визнання дорослими, гордість за власні здібності, радість від досягутого успіху. Контакт між батьками і дітьми забезпечує емоційну задоволеність усіх членів сім'ї. Отже, однією з провідних є життєва потреба у спілкуванні в усій багатогранності його аспектів: діловому, пізнавальному, особистому. Велике значення дня співдружності батьків і дітей має емоційний контакт між ними.

Батькам необхідно знати, що дитині для нормального розвитку треба переживати всю канву почуттів - від радості й задоволення до болю і горя. Не можна відгородити її від життя, опікою захистити від негативних переживань або жорстокістю привчити до протистояння навколишньому.

Близкість у стосунках між батьками і дітьми виникає тоді, коли дитині відповідають увагою та розумінням. До дитячих справ, потреб, інтересів й особливо почуттів необхідно ставитися серйозно. Коли дитина страждає, біль ослаблюється, якщо батьки переживають його як свій власний. А любов до них стає глибшою, якщо вони розуміють дитину, відчувають її переживання.

У спілкуванні з дітьми ні на мить не можна забувати про взаємну повагу, а також про те, щоб батьківське розуміння передувало порадам і настановам. Дитина проймається повагою і довірою до батьків, якщо побачить свої почуття відтвореними, як у дзеркалі, в батьківських словах.

​

Консультація для батьків: «Створення емоційного комфорту у спільних іграх дітей та батьків»

       Ви навіть не уявляєте собі, скільки різних скарбів є у Вашій квартирі. І всі вони допомагають розвивати дрібну моторику дитячих рученят, тактильну чутливість, пам'ять, мовлення, мислення. Не обов'язково скуповувати всі іграшки в магазині. Виявіть фантазію - і прості, доступні предмети стануть відмінними тренажерами для розвитку Ваших дітей.
  Сірники, ватяні палички, гудзики, жолуді, каштани... Коли дитина грається із дрібними предметами (звичайно, під наглядом дорослих!), розвивається не тільки дрібна моторика, а й просторове мислення, уява, тактильна чутливість.
  Із сірників, ватяних паличок, жолудів, каштанів та гудзиків можна викладати різні малюнки, як довільно, так і за схемою. Причому, всі ці предмети можна сполучити в одному малюнку. Починати краще із простих геометричних фігур - квадрата, трикутника, ромба, сонечка, а потім поступово ускладнювати гру. Із сірників, ватяних паличок добре виходять зірки, їжачки, машинки, ялинки, будь-які фігури, в яких є багато прямих ліній. Спочатку малюнок викладає мама, адже малюка потрібно зацікавити. Потім "мистецький твір" можна робити разом.
  Навіть найменшим дітлахам буде корисно перебирати гудзики - витягати з коробочки і складати назад, нанизувати гудзики на мотузочку, робити намиста і браслети. Тільки при цьому мама повинна бути на сторожі! Як би малюк не взяв іграшку до рота! Якщо дитина зовсім мала, і є велика небезпека, що вона проковтне дрібні деталі, насадіть гудзики різного кольору та розміру на тверду міцну волосінь. Така іграшка може бути і брязкальцем, і рахунковим матеріалом, і наочним приладдям для вивчення кольорів, розміру та лічби.

Ігри із сірниками

   Всі батьки люблять повторювати: "Сірники дітям - не іграшка!". Правильно, звичайно. Тому що діти можуть що-небудь підпалити ненавмисне.
  Але якщо поруч будуть мама або тато, то сірники можуть бути дуже цікавою іграшкою. Так уважає тато. Сьогодні він "У сірники" з Максом грає. Для початку він от яке завдання запропонував.

Утримай сірники. 

   Покладіть на стіл 5 сірників і спробуйте взяти один із них великими пальцями. 
  Тепер підніміть другий сірник двома вказівними пальцями. Тепер - третій двома середніми пальцями. потім четвертий - двома безіменними. І, нарешті, п'ятий - двома мізинцями. Хто упустив сірник, той залишиться.

Сірникова картина.

   Кожній дитині видайте сірники (скільки хочете - коробку, коробку на двох, коробочку на всіх). За командою учасники починають викладати із сірників картинку на тему, що задана ведучим. Це може бути своє ім'я, прізвище, зображення якої-небудь тварини, смішного сюжету ("Тато спить", "Автоперегони", "Троє поросят" тощо). Виграє той, хто впорався швидше (із більш простими завданнями), або той, у кого вийшла найоригінальніша сірникова картина (із більш складними завданнями). Скільки сірників?
  Візьміть  сірникову коробку і покладіть у неї два сірники. Потрясіть коробку і запитайте в дітей, як вони вважають, скільки сірників зараз знаходиться в коробці. Діти теж можуть потрясти коробку, потримати її в руках. Але відкривати коробку може тільки ведучий. Отже, тепер Ви відкриваєте коробку і даєте дітям можливість перерахувати сірники. Перемагає той, хто назвав максимально близьке число.
  Тепер можете ускладнити завдання: відвернувшись від дітей, додайте кілька сірників. Нехай діти знов вгадують їхню кількість.

Сірникові коробки

   Сірникові коробки (чим більше, тим краще) можна використати в різних іграх. На чотирьох або шести кришечках, так само як і на внутрішніх коробочках, намалюйте однакові геометричні фігури: квадрат, коло, ромб, трикутник. Перемішайте кришечки і коробки. Попросіть малюків знайти і закрити пари.

Де мій гудзичок?

   Якщо сірникових коробок у вас багато, можна їх склеїти в декілька рядів, як ящички в комоді. Іграшкове цуценя принесло із собою гудзик (монетку, фішку, скріпку і т.д.) і хоче покласти його в ящик. Воно кладе іграшку в один з ящиків і розмовляє з малюком, розповідаючи про себе. Потім запитує малюка, в якому з ящиків знаходиться його гудзик. Місце, куди цуценя кладе гудзичок, постійно змінюється. Та й тривалість розмови постійно збільшується. Це завдання чудово тренує зорову пам'ять та увагу дитини.

Ложки, чашки, миски, сковорідки

   Маленьким дітям дуже хочеться піти на кухню. А батькам це спричиняє безліч незручностей. Хоча, якщо до процесу поставитися з розумом, то з дитячої цікавості можна отримати багато користі. От, наприклад, всім відомо, що потрібно розвивати тактильне сприйняття. І батьки купують іграшки з різною фактурою поверхні. Потрібно вчити дитину понять "великий - маленький". А на кухні - стільки можливостей! Тут і розмаїтність різних поверхонь (гладкі ложки, ополоники, миски, плошки та шорстка сковорода), і вивчення співвідношень "великий - маленький" (цікаво, скільки ложок вміститься в миску, і чому туди не ввійде ополоник). А як весело стукати ополониками по каструлі або кришкою об кришку!
      Тісто цілком можна використати як замінник пластиліну, адже це - чудовий матеріал для ліплення! Воно легко мнеться, менше забруднює, і не буде нічого страшного, якщо дитина для картини з будь-якого підручного матеріалу - гудзиків, жолудів, сірників, круп, мотузочок, ниток, дроту, насіннячок, гілочок тощо.  Розминання тіста - цікаве і корисне заняття для малюка.
  Крупи, сіль, кава, макарони теж знадобляться для "кухонної школи". Дрібну крупу (наприклад, манну) і сіль можна використати для пальчикового малювання. Для цього необхідно висипати крупу на піднос рівним пластом. Помалюйте самі, покажіть дитині, як це цікаво. Проведіть пальчиком по крупі. Вийде яскрава контрасна лінія. Потім візьміть пальчик дитини. Нехай малюк сам намалює кілька хаотичних ліній. Коли дитина зрозуміє, що потрібно робити, можна розпочинати малювання візерунків. Спочатку малює мама, потім - малюк. Малювати можна все, що завгодно: хаотичні лінії, будиночки, кола, забори, хмари, спіралі, обличчя, букви або цифри.
  Велику крупу (гречку-ядрицю, горох, квасолю, кавові зернятка) можна використати для викладання картинок, так само як і із сірників, ґудзиків і ватяних паличок. Придатна вона і для аплікацій. Пересипати крупу цікавіше за все в прозорий посуд, щоб було видно.  

​

Консультація для батьків: «Вплив розвитку моторики на розвиток мовлення»

Формування правильної вимови у дітей - це складний процес, дитині потрібно навчитися керувати своїми органами мовлення, сприймати звернене до неї мовлення, здійснювати контроль за мовленням оточуючих та власним. 
В роботі з дітьми (а особливо з тими, що вже мають порушення мовлення) велику увагу необхідно приділяти розвитку функції дрібних м’язів рук. Рухи рук тісно пов’язані з мовленням, вони є одним з факторів його формування. Зв’язок рухів руки з мовленням був відмічений ще в 1928 році. Пізніше, на основі спеціально проведених дослідів було висунуто думку про те, що рухи пальців рук стимулюють розвиток центральної нервової системи і прискорюють розвиток мовлення дитини. 
Тренування рухів пальців рук дітей покращує не тільки рухові можливості дитини, а й розвиток психічних і мовних навичок. У свою чергу, формування рухів руки тісно пов’язано з розвитком рухового аналізатора і зорового сприймання, різних видів чутливості, просторового орієнтування, координації рухів та ін. 
Рівень розвитку дрібної моторики - один з показників інтелектуальної готовності до шкільного навчання. Недарма в багатьох школах України існують, так звані, співбесіди, тестування під час яких серед інших завдань дитині пропонуються завдання на визначення рівня розвитку дрібної моторики. Дитина, що має високий рівень розвитку дрібної моторики, вміє логічно мислити, в неї достатньо розвинуті пам’ять, увага, зв’язне мовлення. 
Недостатній розвиток зорового сприймання, уваги та, зокрема, дрібної моторики, призводить до виникнення негативного ставлення до навчання. 
Саме тому робота з розвитку дрібної моторики повинна починатися задовго до вступу у школу. Батьки, які приділяють певну увагу вправам, іграм, різноманітним завданням на розвиток дрібної моторики та координації рухів руки вирішують одночасно декілька проблем: по-перше, впливають на загальний інтелектуальний розвиток дитини, по-друге, покращують розвиток мовлення малюка, по-третє, готують його до оволодіння навичок письма. 
З самого раннього віку необхідно починати роботу з розвитку дрібної моторики. Вже в ранньому дитинстві можна виконувати масаж пальчиків, впливаючи тим самим на активні точки, які пов’язані з корою головного мозку. В ранньому та молодшому дошкільному віці необхідно виконувати прості вправи, які супроводжуються віршованим текстом (наприклад "Сорока”), не забувати про розвиток елементарних навичок самообслуговування: застібання та розстібання ґудзиків, зав’язування шнурків і т. п. і, звичайно, в старшому дошкільному віці робота з розвитком дрібної моторики та координації рухів руки має стати важливою частиною підготовки до школи. 
Пам’ятайте, що малюкам пропонуються вправи у спрощеному варіанті, доступні їх віку. Більш старшим дітям завдання можна ускладнювати. 
Робота з розвитку дрібної моторики повинна проводитись регулярно, адже саме тоді буде досягнений вагомий ефект від цих спеціальних вправ. Завдання з розвитку рухів пальців рук повинні приносити дитині радість, не повинні викликати перевтомлення. Велике значення в цих іграх-вправах має текст. Він має бути веселим, доступним для дітей даного віку. Необхідно пояснювати значення тих чи інших рухів чи положень пальців, зацікавлювати дітей у виконанні цих рухів, створювати сприятливий емоційний настрій. 
Щоб сприяти розвитку пальців рук і тим самим розвивати мовлення вашої дитини, можна запропонувати малюкам наступні завдання: Розминати пальцями пластилін, глину. Катати по черзі кожним пальчиком камінці, намистинки, шарики. Нанизувати намистинки на тоненьку стрічку, робити намисто. Стискати та розтискати кулачки. Робити м’які кулачки, які можна легко розжати і в які дорослий може просунути свої пальці; та міцні, які не розтиснеш. Двома пальцями руки (вказівним та середнім) "ходити” по столу, спочатку повільно, а потім швидко, наче вони біжать. Вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою. Показувати окремо тільки по одному пальчику. Барабанити, постукувати всіма пальцями обох рук по столу. Махати в повітрі тільки пальцями, не рухаючи долонею. Плескати в долоні тихо і голосно, в різному темпі. Нанизувати великі ґудзики на нитку. Зав’язувати вузлики на мотузці. Застібати ґудзики, гачечки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки. Закручувати шурупи, гайки. Ігри з конструктором, мозаїкою, кубиками. Складання матрьошок. Малювання у повітрі. Ігри з піском, водою. Малювати, розфарбовувати, штрихувати. Різати ножицями. 
Для розвитку дрібної моторики дитини Ви можете використати розмальовки сайту 
Скопіюйте їх на свій комп'ютер та роздрукуйте. 
Важливою частиною роботи з розвитку дрібної моторики є пальчикова гімнастика. Ці ігри дуже емоційні, їх можна проводити повертаючись з дитячого садка, сидячи в черзі до лікаря, у транспорті та, звичайно, вдома. Вони дуже захоплюючі і сприяють розвитку мовлення та творчої діяльності. "Пальчикові ігри” начебто відтворюють реальність навколишнього світу – предмети, тварин, людей, їх діяльність, явища природи. В ході "пальчикових ігор” діти, повторюючи рухи дорослих активізують моторику рук та мовлення. 
"Пальчикові ігри” – це інсценування яких-небудь рифмованих розповідей, казок з допомогою пальчиків. Багато ігор потребують участі обох рук, що дає можливість дітям орієнтуватися в поняттях "праворуч”, "ліворуч”, "вгору”, "вниз” і т.п. На початку та вкінці гри необхідно включати вправи на розслаблення, щоб зняти зайве напруження у м’язах. Це може бути поглажування від кінців пальців до долоні, легке потрушування, помахування руками. Моя сім’я Цей пальчик – мій дідусь,
Цей пальчик – моя бабуся, 
Цей пальчик – мій татусь, 
А оцей - моя матуся, 
Ну, а цей маленький – я, 
Ось уся моя сім’я 
(Почергове згинання пальчиків починаючи з великого) Хованки Пальці в хованки всі грались 
Ось так, ось так, 
В кулачки всі заховались, 
Ось так, ось так. 
(Ритмічно згинати та розгинати пальці, покрутити кулачком) Сорока Сорока білобока 
Кашу варила 
Діточкам давала. 
Цьому дала, 
Цьому дала, 
Цьому дала, 
Цьому дала, 
А цьому не дала: 
Ти дрова не рубав 
І води нам не давав, 
Ти і піч не натопив 
І нічого не поїв. 
(Вказівним пальцем правої руки водити по долоні лівої. Згинати почергово кожний палець, крім мізинця. Згинати і розгинати всі пальці в ритмі потішки) Зайці Скаче зайчик перший 
Під високою сосною, 
А під другою сосною, 
Скаче зайчик другий. 
(Вказівний і середній пальці правої руки підняті вгору, всі інші випрямлені і з’єднані. Долонею правої руки тримати вертикально вгору. Пальці широко розставлені. І так само іншою рукою) Соління капусти Ми капусту порубали, 
Свіжу моркву натирали, 
Ми капусту посолили, 
З неї соку надушили. 
(Різки рухи прямими кистями рук, пальці з’єднані, долоні прямі. Почергові рухи рук до себе і від себе. Пальці стиснуті в кулаки. Кінчики пальців обох рук зібрані разом, імітуємо посипання сіллю. Інтенсивно стискаємо пальці обох рук в кулаки) Коза і козенята Іде коза рогата, 
Коза бородата, 
Козенятко спішить, 
Дзвоником дзвенить. 
(Вказівний і мізинець правої руки вгору. Інші притиснути до долоні. Вказівний і мізинець палець вгору. Пальці долоні прямі, з’єднані з великим, опущені до низу) Замок На дверях замок висить, 
Ми його відкриєм вмить. 
Постукали, покрутили 
І легесенько відкрили. 
(Ритмічні швидкі з’єднання